Лист до українця

Українцю, я звертаюся до тебе. Не до людини з українським паспортом, не до людини що проживає на території України, а саме до українця. До людини що любить українське – що любить бабусину хату вишневим садочком; старі вишивані рушники та сорочку матері; українську пісню і слова Тараса сприймають не просто як літературу…
Скоріш за все ти працюєш. Так, у тебе середній заробіток і відносиш себе до середнього класу, якщо можна виокремити таки клас у нашій країні. Скоріш за все ти був на Майдані, або безвідривну дивився Stream з кривавих подій, відклавши всі справи на роботі. А ввечері виходив на площу свого міста, щоб хоч якось підтримати людей, що жили в Києві на Майдані. Можливо ти пішов на фронт, і відвоював свій законний рік на Сході України, а можливо ти й досі там. А можливо ти не покладаючи рук півтора року працював волонтерам, віддаючи останнє починаючи від грошей – закінчуючи часом та здоров’ям.
І ось вже повних два роки війни на Сході, а життя на Великій Україні стало, ше гіршим. Долар виріз до космічних позначок, робота лишилася на попередньому рівні, а точніше заробіток. І ти мимоволі, приходячи додому, задаєш собі питання: – Чому? – Можливо, в цій країні дійсно все дарма? – Чому вся боротьба, приводить покидьків, що грабують країну?
На цих питаннях відбувається злам, там у середині. Це моральна втома (зневіра), і вона є на багато болючіша ніж фізичний біль. Потім наступає фрустрація і ти перестаєш бути активним. Ти перестаєш цікавитися подіями, читати новини, виходити на акції, підтримувати українське. І так буде продовжуватися й надалі – до того часу, коли в середині не защемить. До того часу, коли ти перестанеш відчувати себе вільною людиною. Ти перетворишся в гвинтик, що буде механічно виконувати роботу. І усвідомлення цього тебе буде винищувати з середини. Але у тебе буде все добре – ти знову станеш вільним, через певний час. Це відбудеться під час наступної революції, бо ти не зможеш стояти осторонь, бо свободу у людини не можна забрати, вона в середині тебе. Якщо ти відчуваєш свободу, то навіть в клітці – ти будеш відчувати вільний степовий вітер і шум Карпацьких струмків.
Так в чому ж проблем, спитаєте ви?
Не проблема, а біда. І вона полягає в тому, що в той час поки ми зневірилися і наберемося сил – зло не спочиває. Антиукраїнські сили, працюють кожного дня. Вони працюють під прикриттям громадських організацій, політичних партій і навіть церков.
Поки недолугі політики, набивають кишені бюджетними коштами, роблячи народ жебраками. Антиукраїнські сили активно працюють над дестабілізацією стану в країни. У той час коли правоохоронні органи закривають очі на їх роботу – вони створюють придатне підґрунтя, для реваншу антиукраїнських сил.
Ми пам’ятаємо, що собою являла Донецька Республіка – це громадська організація, яка діяла на теренах Східної України. Чим вона займалася? Все просто – це захист руссської мови, це збереження всього радянського, це Ленін і цар-батюшка. Що маємо в результаті? – два роки війни. Те саме зараз роблять колишні регіонали в місті Суми. Вони під виглядом соцопитування, маніпулюють населенням з метою дестабілізації стану в регіоні. Інформаційна підтримка вся йде з за кордону. Їхні сюжети тиражують, проросійські та російські канали. У соціальних мережах на сторінках терористичних організацій – ці покидьки дають інтервю, основною тезою якої є утиски російськомовного населення в регіоні та безпідставна декомунізація, що начебто обурює, більшу половину, населення міста. Це відверта антиукраїнська, антидержавницька політика ригівських покидьків.
Ви спитаєте, а що ж влада? Правоохоронні органи не вбачають правових підстав для припинення такої агітації. Обласна та міська влади – зайняті поточними проблемами та бюджетуванням важливих проектів, щоб щось змогло повернутися з тих проектів. Одним словом, їм зараз ніколи боротися з «русскім міром» – є важливіші проблеми.
Натомість маємо порушену кримінальну справу на активістів, які силоміць розігнали тих покидьків. Сьогодні, один з активістів ходив на допит. Доречи це один з тих сумчан, що постраждав у Сумах під час Майдану. Він був затриманий і відсидів два місяці під домашнім арештом.
Єдине що єднає цю владу з «русським міром» – це страх перед активним, свідомим українцем.
До чого це все, спитаєте Ви. Українцю – не будеш боротися за своє майбутнє, воно буде таким, яким зроблять його, ті хто за нього бореться. У нашому випадку – це «русський мір» та олігархат. Знай, якщо ти здаєшся сьогодні, то завтра тобі легше не стане.
А завтра досить просте. Не думай, що коли прийдуть реваншисти, тобі стане жити краще. Вони пам’ятають все, і їхня кара буде страшною. Ми це вже проходили. Коли? Менше ста років тому. У двадцятих минулого століття, все було саме так. Більшість опустило руки – і вони прийшли. Когось вбили, а когось знищували у таборах…
Українцю – якщо ти сьогодні не будеш активним борцем за українське, тоді до зустрічі у таборах… якщо виживеш…

Андрій Букін, боєць батальйону ім. Кульчицького Національної гвардії України